Jak młodzi Ukraińcy śpiewają o swojej tożsamości — i dlaczego ich głosy podbijają sale koncertowe w całej Europie? Dowiedzą się Państwo już za chwilę. Witam, przy mikrofonie — Anna Kovalova.
Dziś zapraszam Państwa do wysłuchania rozmowy z solistami chóru „Homin”. Spotkaliśmy się w Lublinie, gdzie zespół pojawił się w ramach trasy koncertowej po miastach Europy. „Homin” to młody, dynamiczny chór wykonujący ukraińskie pieśni. Ich wideo z utworem „Ten sen, ten sen” zdobyło ponad 9 milionów wyświetleń, a zespół zyskał ogromną rozpoznawalność. O tym, jak popularność zmieniła życie chóru i jak młodzi artyści radzą sobie z intensywnym rytmem koncertów, opowie Vadym Yatsenko — dyrygent i kierownik artystyczny chóru „Homin”.
Vadym Yatsenko: Mamy bardzo dużo koncertów. Od sierpnia jest ich już ponad 120. W rzeczywistości przestaliśmy już liczyć. I wszystko dobrze się rozwija. Taka duża liczba koncertów dla tak młodych muzyków, jak artyści chóru, jest bardzo korzystna. Myślę, iż za rok, dwa, pięć, dziesięć, dwadzieścia lat to doświadczenie, które teraz zdobywają, niezwykle im pomoże w życiu muzycznym.
Anna Kovalova: Jak wytrzymują Państwo taki intensywny rytm koncertów?
Vadym Yatsenko: Przede wszystkim dzięki średniemu wiekowi zespołu – wszyscy są dość młodzi i mają dużo energii. Ponadto planujemy koncerty w maksymalnie logistyczny sposób, ustalamy miejsca, organizujemy dobre hotele i trzy posiłki dziennie. Trzeba zaznaczyć, iż koncerty nie realizowane są dzień po dniu – zwykle trwa to tydzień lub dwa z niewielką przerwą, i w takim rytmie można pracować naprawdę.
Anna Kovalova: Czy myśleliście, iż w czasie wojny ludzie będą tak bardzo potrzebować muzyki?
Vadym Yatsenko: Tak. Nie mówię konkretnie o sobie ani o zespole, ale fakt, iż w czasie wojny ludzie sięgają po kulturę, swoją tożsamość narodową – to historycznie jest obserwowane od wieków. Bo w czasie wojny ludzie sięgają po swoje, bo chcą odebrać Ci „swoje”. To jest więc całkiem logiczne.
Anna Kovalova: Występujecie już nie pierwszy raz za granicą. Czy przychodzi więcej Ukraińców, czy obcokrajowców?
Vadym Yatsenko: Myślę, iż w tej trasie będzie przeważnie więcej Ukraińców, ponieważ przywozimy repertuar składający się wyłącznie z ukraińskich pieśni. Repertuar tras, który odbywały się wcześniej był uzależniony od wielu czynników, od tego dla jakiej publiczności graliśmy i do tego właśnie dostosowujemy program. Jest bardzo różnie. W zeszłym roku byliśmy w Szwecji – tam byli wyłącznie Szwedzi. Prezentowaliśmy muzykę chóralną, kolędową, a sala była w większości wypełniona Szwedami, Ukraińców było może 5%. Tutaj spodziewamy się przede wszystkim ukraińskiej publiczności i myślę, iż nie będzie to różnić się od koncertów w Ukrainie.
Historia tego programu jest w rzeczywistości dość długa – ma już około półtora roku. Spokojnie wykonywaliśmy go u siebie w domu, w sali organowej, raz w miesiącu lub raz na dwa miesiące. Czyli cieszył się popularnością właśnie we Lwowie. Potem nasze wideo stało się popularne na TikToku, zobaczyła je duża liczba ludzi i dzięki temu program zyskał szersze uznanie. Teraz dajemy już 120. koncert w Lublinie. Program został sprawdzony nie tylko trzema miesiącami, które rozpoczęły naszą trasę, ale sprawdzony przez lata. Teraz jest na niego popyt, ale przez cały czas pracujemy nad nowymi projektami i zobaczymy, jak to będzie dalej.
Valeriia Berezynets: Dzień dobry, nazywam się Waleria. Jestem artystką, wokalistką, solistką chóru „Homin”. Dołączyłam do chóru jesienią 2023 roku. Przyszłam razem ze wszystkimi dziewczynami na przesłuchanie, kiedy dodawano skład żeński do męskiego, i chór stał się mieszany. Marzenia się spełniają.
Anna Kovalova: Czy to było marzenie śpiewać w chórze, czy po prostu śpiewać?
Valeriia Berezynets: Marzenie śpiewać miałam od dzieciństwa, a potem to marzenie się uzupełniło. Kiedy byłam na pierwszym roku, poznałam Vadyma jako dyrygenta i marzyłam, aby kiedyś stworzył swój zespół i zaprosił mnie do pracy w nim. Tak więc marzenie trwało 7–8 lat – i spełniło się.
Anna Kovalova: Niedawno wideo, w którym Vadym śpiewał pieśń, stało się wiralem i zobaczyło je bardzo dużo ludzi. Chór zyskał popularność. Jak to odczuwasz?
Valeriia Berezynets: Czuję się spokojnie – po prostu to, co miało się wydarzyć, się wydarzyło. Jestem teraz niesamowicie szczęśliwa, iż mamy tyle przestrzeni, by pokazywać siebie i występować. Oczywiście miło jest, gdy rozpoznają twoich kolegów – powoli stają się gwiazdami. To niezwykłe uczucie, bo to twoi przyjaciele, a ludzie identyfikują ich jak influencerów czy celebrytów. Jestem bardzo szczęśliwa.
Anna Kovalova: Jaką pieśń najbardziej lubisz wykonywać na scenie?
Valeriia Berezynets: Powiedziałabym „Huculka Ksienia”, bo mam do niej sentyment. Kiedyś słuchałam jej jako fanka. Vadym w młodości miał z przyjaciółmi swój zespół – i to była jedna z ich najpopularniejszych pieśni. Kiedy byłam uczennicą czy studentką, zawsze przychodziłam na ich występy. Oszczędzałam pieniądze ze stypendium, żeby kupić bilet. Ta „Huculka” zawsze mi się podobała. Marzyłam, aby ją śpiewać i śpiewałam w domu – i to małe marzenie również się spełniło.
Anna Kovalova: Podczas swojego europejskiego tournée chór „Homin” zbiera środki na wsparcie ukraińskiej armii. Aktualny program koncertów oraz informacje o ich działalności można znaleźć na profilu zespołu na Instagramie. Dziękuję Państwu za dziś. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.
Fot. Iryna Kazan
___________________________________________________________________________________________________________________
А зараз можна прослухати українською мовою.
Анна Ковальова:
Як молоді українці співають про свою ідентичність — і чому їхні голоси підкорюють концертні зали по всій Європі? Про це ви дізнаєтеся вже за мить. Вітаю, біля мікрофону — Анна Ковальова.
Підводка:
Сьогодні запрошую вас послухати розмову з учасниками хору «Гомін». Ми зустрілися в Любліні, куди колектив прибув у рамках концертного туру європейськими містами. «Гомін» — це молодий, динамічний хор, що виконує українські пісні. Їхнє відео з твором «Той сон, той сон» зібрало понад 9 мільйонів переглядів, а сам колектив здобув величезну впізнаваність. Про те, як популярність змінила життя хору та як молоді артисти справляються з інтенсивним ритмом концертів, розповість Вадим Яценко — диригент і художній керівник хору «Гомін».
Вадим Яценко: Маємо дуже багато концертів. Починаючи з серпня місяця — це вже більше ніж 120. Ми, насправді, вже перестали рахувати. І все добре розвивається. Така велика кількість концертів для таких молодих музикантів, як артисти хору, дуже корисна. Я думаю, що через рік, два, п’ять, десять, двадцять цей досвід, який вони зараз отримують, надзвичайно їм допоможе в музичному житті.
Анна Ковальова: Як ви витримуєте такий інтенсивний ритм концертів?
Вадим Яценко: У першу чергу завдяки середньому віку колективу — всі досить молоді і мають багато енергії. Крім того, ми максимально логістично плануємо концерти, домовляємося про майданчики, організовуємо гарні готелі та триразове харчування. І важливо пам’ятати, що концерти йдуть не день у день три місяці поспіль — зазвичай це тиждень чи два з невеликою перервою, і в такому ритмі працювати реально.
Анна Ковальова: Чи могли б ви уявити, що під час війни люди будуть настільки потребувати концертів?
Вадим Яценко: Так. Я не говорю конкретно за себе або колектив, але те, що під час війни люди тягнуться до культури, до своєї національної ідентичності — історично це прослідковується вже віками. Тому що під час війни люди тягнуться до свого, бо це «своє» в тебе хочуть забрати. Тому це досить логічно.
Анна Ковальова: Ви вже не вперше виступаєте за кордоном. Більше приходить українців чи іноземців?
Вадим Яценко: Думаю, що в цьому турі буде переважно більше українців, тому що ми веземо репертуар, який складається виключно з українських пісень. Гастролі, які були раніше, залежать від багатьох факторів: на яку публіку підлаштована програма, на яку публіку налаштований маркетинг. По-різному. Минулого року ми були у Швеції — там були виключно шведи. Ми презентували різдвяну хорову музику, і зал був заповнений здебільшого шведами, українців було, може, 5%. Тут же ми очікуємо переважно українську аудиторію, і думаю, що це не буде відрізнятися від концертів в Україні.
Анна Ковальова: Чому ви вирішили зосередитися саме на українських піснях?
Вадим Яценко: Ну, це ж знову ж таки історія не про те, що ми вирішили. Історія цієї програми, насправді, вже досить давня — їй уже близько півтора року. Ми спокійно виконували її у себе вдома, в органному залі, раз на місяць чи раз на два місяці. Тобто вона користувалася попитом у Львові саме. Потім наше відео стало популярним у TikTok, його побачила велика кількість людей, і завдяки цьому програма отримала ширше визнання. Тепер ми вже даємо 120-й концерт у Любліні. Програма перевірена не тільки трьома місяцями, які почав наш тур, а перевірена роками. Зараз саме на неї є попит, але ми продовжуємо працювати над новими проєктами і подивимося, як це буде далі.
Валерія Березинець: Добрий день, мене звати Валерія. Я артистка, вокалістка, солістка хору „Гомін”. Я приєдналася до хору восени 2023 року. Прийшла разом із усіма дівчатами на прослуховування, коли додавали жіночий склад до чоловічого, і хор став змішаним.Мрії здійснюються.
Анна Ковальова: Це була мрія співати в хорі чи просто співати?
Валерія Березинець: Мрія співати з самого дитинства була, а потім ця мрія доповнилася. Коли я була на першому курсі, я познайомилася з Вадимом як із диригентом і мріяла, щоб він колись створив свій колектив і запросив мене працювати там. Так що мрії було 7 чи 8 років — і вона здійснилася.
Анна Ковальова: Нещодавно відео, де Вадим співав пісню, завірусилося і його побачили дуже багато людей. Хор набув популярності. Як ви це відчуваєте?
Валерія Березинець: Спокійно відчуваю — просто наче те, що мало статися, сталося. Я зараз неймовірно щаслива, що в нас є стільки простору для того, щоб показувати себе і виступати. Звісно, приємно, коли впізнають твоїх колег — вони потихеньку стають зірочками. Це дуже неймовірне відчуття, бо це твої друзі, а люди їх ідентифікують як якихось інфлюенсерів чи селебрітіс. Так що я дуже рада.
Анна Ковальова: Яку пісню вам найбільше подобається виконувати на сцені?
Валерія Березинець: Я б сказала „Гуцулка Ксеня”, бо в мене до неї сентименти. Колись я слухала її як шанувальниця. Колись Вадим у своїй юності мав колектив з друзями — і це була одна з їхніх найпопулярніших пісень. Я коли була школяркою чи студенткою, то завжди приходила на їхні виступи. Накопичувала гроші зі стипендії, щоб купити квиток. Ця „Гуцулка” мені завжди подобалась. Я мріяла співати її і співала вдома — і ця маленька мрія теж здійснилася.
Анна Ковальова: Під час свого європейського турне хор «Гомін» збирає кошти на підтримку української армії. Актуальну програму концертів та інформацію про їхню діяльність можна знайти на сторінці колективу в Instagram. Дякую за увагу, до зустрічі наступного тижня, Анна Ковальова.
