26.10.2025 Borszcz ukraiński po lubelsku

Anna Kovalova: Dziś usłyszą Państwo historię artystki, która w czasie wojny tworzy to, co po nas zostanie. O nadziei, śmierci i sztuce w cieniu wojny — opowie Kinder Album — ukraińska artystka wizualna. Urodziła się we Lwowie, gdzie mieszka i pracuje. Tworzy w różnych technikach: malarstwo, rysunek, instalacje, fotografię i wideo. Spotkałam ją podczas wernisażu wystawy „Voices from Ukraine” w Galerii Labirynt w Lublinie. O tym, jak powstała jej poruszająca seria „Kości” i jak wojna wpłynęła na jej twórczość— opowie sama Kinder Album.

Kinder Album: Tutaj pokazana jest seria „Kości” i bardzo podoba mi się, jak kuratorzy ją zaprezentowali — całkowicie odczytali mój zamysł. Ta seria została pomyślana jako coś, co pozostanie po nas — takie archeologiczne znaleziska.

Zobaczycie, iż ekspozycja przypomina sposób prezentacji w muzeach archeologicznych: często pod szkłem, na podłodze, leżą różne artefakty — jakby w takiej formie, w jakiej zostały znalezione pod ziemią. Tak samo ustawiono moje „kości”. Bardzo mi się to spodobało, bo jeszcze mocniej podkreśliło sens, który zawarłam w tych pracach.

Anna Kovalova: Jak w ogóle narodził się pomysł stworzenia tej serii? Czy powstała specjalnie na wystawę „Voices from Ukraine”, czy istniała wcześniej?

Kinder Album: Nie, te „kości” tworzę od początku pełnoskalowej inwazji — od 2022 roku aż do dziś. One są jakby przerośnięte — i to nie tylko kości. Na przykład jest ręka, która wypuściła szyszki, albo kości, z których wyrastają kwiaty. Są też rogi, które jakby oderwały się od głowy — jeszcze z resztkami krwi.

Od pierwszych dni wojny wciąż miałam w głowie jedną myśl: tyle śmierci… co po nas zostanie? Ale po nas i tak coś odrośnie — kości wypuszczą kwiaty. To daje nadzieję, iż życie mimo wszystko będzie trwać — tutaj, na tej ziemi.

Anna Kovalova: Masz bardzo interesujący pseudonim — Kinder Album. Skąd się wziął?

Kinder Album: Zaczynałam od rysunków w stylu przypominającym dziecięce prace, ale tematy były dorosłe — cielesność, seksualność. To skojarzyło mi się z formą, jaką stosowali kompozytorzy tacy jak Schubert czy Schumann. Kiedy byli już w dojrzałym wieku, tworzyli zbiory miniatur zatytułowane Kinder Album — czyli „Album dla dzieci”. Pomyślałam, iż to świetny pseudonim dla tego, co robię.

Anna Kovalova: Czy można powiedzieć, iż wojna zmieniła twój styl lub tematykę prac?

Kinder Album: Tak, zdecydowanie. Zrozumiałam, iż moje prace znalazły się w centrum uwagi dużej wspólnoty. Przyjeżdżało wielu dziennikarzy, przybyło też zagranicznych obserwatorów. A moja własna emocjonalna reakcja na wydarzenia sprawiła, iż zaczęłam wszystko przetwarzać artystycznie — to pomagało mi zrzucać emocjonalny ciężar.

Zaczęłam prowadzić coś w rodzaju wizualnego dziennika wojny — rejestrować najważniejsze wydarzenia. Niestety, to, co wtedy wydawało się ogromne, dziś stało się rutyną. Rysowałam sceny gwałtów, wybuchów, zniszczeń, migracji.

Na przykład powstał rysunek ludzi, którzy próbowali dostać się do pociągów na dworcu we Lwowie, by ewakuować się do Polski. Ten obraz bardzo się wtedy rozszedł w internecie.

Radykalnie zmieniłam kierunek — choć zawsze reagowałam na rzeczywistość wokół, teraz zmieniły się same wydarzenia, więc i moje refleksje, i moje prace. Wcześniej były społeczne — o feminizmie, relacjach między kobietami a mężczyznami. Z wojną stały się wojenne, polityczne.

Anna Kovalova: Dziś wielu ukraińskich artystów i artystek w swoich pracach stara się mówić o wojnie, dokumentować ją. Jak ty to postrzegasz?

Kinder Album: Sztuka potrafi pokazać więcej niż dokument: zdjęcia czy wideo. Dzięki niej możemy dotrzeć do emocji — a to jest niezwykle ważne. To inny język. Są dziennikarze, są fotografowie, którzy pracują na linii frontu — i bardzo im za to dziękuję. Ale artyści działają inaczej. Każdy ma swój sposób widzenia świata, własny język twórczy. Każdy człowiek ma unikalną perspektywę, a dzieląc się nią, wzbogacamy świat. W tym właśnie tkwi sens komunikacji międzyludzkiej. Artysta potrafi przekazać to poprzez język obrazu, a gdy ten język rezonuje w sercach innych ludzi — rodzi się emocjonalny odzew. Dlatego to tak cenne, iż wojna jest dokumentowana również w sposób artystyczny.

Anna Kovalova: Jak wygląda teraz sytuacja z wystawami w Ukrainie? Czy coś się zmieniło — może publiczność jest liczniejsza niż przed wojną?

Kinder Album: W Ukrainie realizowane są teraz nieco inne wystawy niż wcześniej. Bardzo wiele z nich poświęconych jest artystom starszego pokolenia — to retrospektywy, które pozwalają Ukraińcom lepiej poznawać własną historię, tożsamość, postaci, które kształtowały kulturę przez wieki. Takie wystawy cieszą się ogromnym zainteresowaniem. Przed wojną chyba nie było takiego entuzjazmu — dziś ludzie kupują bilety, ustawiają się w kolejkach. Wydaje mi się, iż wcześniej czegoś takiego po prostu nie było.

Anna Kovalova: Moim gościem była Kinder Album. Pracę artystki można zobaczyć na wystawie „Voices from Ukraine” w Galerii Labirynt w Lublinie do 16 listopada. Dziękuję Państwu za wysłuchania. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.

Fot. nadesłane

____________________________________________________________

А зараз можна прослухати матеріал українською мовою.

Анна Ковальова:

Заявка:

Сьогодні ви почуєте історію мисткині, яка під час війни створює те, що залишиться після нас. Про надію, смерть та мистецтво в тіні війни розповість Kinder Album. Вітаю, біля мікрофону — Анна Ковальова.

Підводка:

Сьогодні запрошую вас послухати розмову з Kinder Album — українською візуальною художницею. Народилася у Львові, де й досі живе та творить. Kinder Albumпрацює в різних техніках: живопис, рисунок, інсталяції, фотографія та відео. Я зустріла її на вернісажі виставки „Voices from Ukraine” у Галереї Labirynt у Любліні. Про те, як виникла її зворушлива серія „Кістки” і як війна вплинула на її творчість, розповість сама Kinder Album.

Kinder Album:

Тут представлена серія «Кістки», і мені дуже подобається, як куратори її заекспонували, — тому що вони повністю зчитали мій задум. Ця серія задумана як ніби те, що залишиться після нас — такі собі археологічні знахідки. Ви побачите, що вона експонована так, як у археологічних музеях: часто під склом, на підлозі, розміщені різні артефакти — ніби в тому вигляді, у якому їх знайшли під землею. Так от, мої «кістки» розмістили саме так само. Мені це дуже сподобалося, бо це лише підсилило сенс того, що я вкладала у свої роботи.

Анна Ковальова:

Як виникла ідея створити цю серію? Це було спеціально для виставки «Voices from Ukraine», чи роботи вже існували раніше?

Kinder Album:

Ні, ці «кістки» я створюю з самого початку повномасштабного вторгнення — з 2022 року й до сьогодні. Вони ніби пророслі, і там не лише кістки. Наприклад, є рука, яка проросла шишками, або кістки, що проросли квітами. Є й роги, які ніби відділилися від голови, і на них залишилися сліди крові. Від початку війни мене не полишала думка: стільки смерті — що ж залишиться після нас? Але після нас, попри все, ці кістки проростуть квітами. Це дає надію: життя все одно продовжується — тут, на цій землі.

Анна Ковальова:

У тебе дуже цікавий псевдонім — Kinder Album. Як він з’явився?

Kinder Album:

Я починала з малюнків, стилістично схожих на дитячі, але теми були дорослі — сексуальність, тілесність. Це нагадало мені формат, який використовували композитори — Шуберт, Шуман. Коли вони вже були у зрілому віці, створювали збірки дитячих п’єс — Kinder Album, тобто «Дитячий альбом». Я подумала: це гарний псевдонім для того, що я роблю.

Анна Ковальова:

Чи можна сказати, що війна вплинула на твій стиль або теми, з якими ти працюєш?

Kinder Album:

Так, звісно. Я почала розуміти, що мої роботи опинилися під увагою великої спільноти. Приїжджало багато журналістів, на мене підписувалося багато іноземців. І, звичайно, моя власна емоційна реакція на події стала способом рефлексії, способом зняти емоційне напруження. Я почала вести свого роду візуальний щоденник війни — фіксувати масштабні події. Але, на жаль, те, що тоді здавалося надзвичайним, зараз перетворилося на буденність. Я малювала сцени зґвалтувань, вибухів, руйнувань, еміграції. Наприклад, був малюнок із людьми, які штурмували потяги на львівському вокзалі, намагаючись евакуюватися до Польщі. Тоді цей малюнок широко розійшовся мережею. Я кардинально змінила напрям — хоча завжди реагувала на події навколо, тепер змінилися самі події, а з ними й мої рефлексії, і мої роботи. Раніше вони були соціальними — про фемінізм, про стосунки між чоловіками й жінками. З війною вони стали військово-політичними.

Анна Ковальова:

Сьогодні багато українських митців і мисткинь у своїх роботах намагаються осмислити й задокументувати війну. Як ти це сприймаєш?

Kinder Album:

Мистецтво здатне показати більше, ніж фото чи відео. Завдяки йому ми можемо достукатися до емоцій — і це надзвичайно важливо. Це інша мова — візуальна, а не текстова. Є журналісти й фотографи, які працюють на лінії фронту, — я щиро вдячна їм за це. Але художники працюють інакше: кожен має свій творчий метод, свій унікальний погляд на світ. Та що говорити про художників, кожна людина має свій унікальний світ. Ми всі бачимо його по-різному й, ділячись цими поглядами, доповнюємо світ. У цьому, власне, й полягає сенс людського спілкування. Художник уміє передати це через візуальну мову, і коли вона резонує в серцях інших людей, народжується відгук. Тому дуже цінно, що війну документують також у художній спосіб.

Анна Ковальова:

Як зараз із виставками в Україні? Чи змінилася ситуація — можливо, стало більше глядачів, ніж до війни?

Kinder Album:

В Україні зараз проводяться інші за духом виставки. Дуже багато проєктів присвячені митцям попередніх поколінь — ретроспективи, які дозволяють українцям глибше вивчати власну історію, ідентичність, особистостей, що формували культуру протягом століть. Такі виставки набувають великої популярності. До війни, здається, не було такого ажіотажу. Люди сьогодні готові купувати квитки, стояти в чергах — мені здається, раніше цього не було.

Анна Ковальова:

Моєю гостею була Kinder Album. Роботи мисткині можна побачити в Гелереї Labirynt у Любліні до 16 листопада. Дякую за увагу до зустрічі наступуного тижня, Анна Ковальова.