04.05.2025 Borszcz Ukraiński po Lubelsku – Haiwki

Zdjęcie: 04.05.2025 Borszcz Ukraiński po Lubelsku – Haiwki

Anna Kovalova: O haiwkach wspominałam już przy okazji materiału o Wielkanocy. Dziś przybliżę czym są i na czym polega ta tradycja. To dawne ludowe pieśni i zabawy, które Ukraińcy wykonują w czasie Wielkanocy i tuż po niej. Dziewczęta i chłopcy zbierają się na świeżym powietrzu, tworzą kręgi, śpiewają, tańczą i cieszą się z nadejścia wiosny. Wszystko to w barwnych strojach — haftowanych koszulach, wiankach i z uśmiechem na twarzy.

Więcej o haiwkach dalej w materiale.

Oksana Basaraba: Spotykamy się już po raz dziewiąty na Lubelskiej Haiwce, którą organizujemy od 2016 roku. Nazywam się Oksana Basaraba, jestem z parafii greckokatolickiej w Lublinie. Tę inicjatywę zapoczątkowała w Lublinie Mariana Kril, która teraz mieszka w Warszawie, ale to właśnie ona rozpoczęła przy naszej parafii tę tradycję haiwek. Haiwki to świętowanie wiosny, sięgające jeszcze czasów przedchrześcijańskich. w tej chwili obchodzimy je w duchu chrześcijańskim – w pierwszych dniach Wielkanocy lub w pierwszą niedzielę po niej. Nasza parafia jest bardzo mobilna – wiele osób wyjeżdża na święta – dlatego trzymamy się zwyczaju organizowania haiwek właśnie w pierwszą niedzielę po Wielkanocy. Śpiewamy piosenki o wiośnie, słońcu, nowym życiu po zimie. Staramy się przekazywać dobre emocje, dzielić radością, spotkać się, potańczyć, pośpiewać. To tradycja otwarta, ponadwyznaniowa. Choć odbywa się przy parafii, nie jest wyłącznie greckokatolicka czy prawosławna – haiwki istniały od wieków w naszym regionie. Po czasach radzieckich wracamy do tej tradycji i w tej chwili haiwki znów stają się popularne. Czasem myli się je z wesniankami – a to nie to samo. Haiwki są związane z Wielkanocą, a wesnianki bardziej z wiosną samą w sobie.

Mała dziewczynka: Podoba mi się to, bo są tańce, zabawa, ludzie się spotykają, śpiewają, tańczą i dobrze się bawią.

Chłopak: Nie jestem pierwszy raz na haiwkach. Przyszedłem, bo to fajne i śmieszne. Mogłem spotkać przyjaciół, a ja choćby grałem wiedźmę! To była rola dla dziewczyny, a ja jestem chłopakiem – to było zabawne, zwłaszcza iż grałem z małymi dziećmi, a ja już jestem dość duży jak na swój wiek.

Khrystyna Chyr: Kiedy byłam dzieckiem, brałam udział w haiwkach w Skansenie Szevchenkowskim we Lwowie. Nazywam się Khrystyna Chyr, jestem Ukrainką i współorganizuję haiwki w Polsce z ramienia ukraińskiej organizacji skautowej „Plast”. Odkąd pamiętam, po wielkanocnym śniadaniu szliśmy na haiwki — żeby spotkać ludzi, których może nie widzieliśmy przez cały rok, ale wiedzieliśmy, iż właśnie tam się zobaczymy. Na te wydarzenia przychodziło kilka tysięcy osób — i to w większości dorośli. To nie jest typowo dziecięca tradycja — dzieci biorą w niej udział głównie dlatego, iż przychodzą z rodzicami. Haiwki to wspólne świętowanie, w którym każdy znajdzie coś dla siebie: można porozmawiać, pograć w gry, wziąć udział w warsztatach — po prostu być razem.

Anna Kovalova: Widzę, iż jest Pani pięknie ubrana w ukraiński strój ludowy.

Khrystyna Chyr: Bardzo lubię ukraińskie stroje i mam ich sporo z różnych części Ukrainy. Ten, który mam dzisiaj, jest stary i autentyczny – niektóre jego elementy mają około 100 lat. Wybrałam dziś bardziej huculski styl, chociaż pochodzę ze Lwowa, więc nie jest to mój regionalny strój. Ale bardzo mi się podobał, poza tym jest cieplejszy – idealny na dzisiejszą pogodę. Cieszę się, iż mam możliwość przekazywać tę tradycję dalej i ją podtrzymywać.

Anna Kovalova: Jaka jest Pani ulubiona haiwka?

Khrystyna Chyr: „Numo, numo, zaplet?mo szuma” – to bardzo dynamiczna pieśń, która świetnie buduje wspólnotę. Powtarzamy ją kilkadziesiąt razy i do końca każdy zna już słowa. Taki wspólny śpiew podnosi poziom hormonów szczęścia – to bardzo ważne. Naprawdę czuć tę radość, a w dzisiejszych czasach to bardzo potrzebne.

Mały chłopiec: Haiwki to narodowe ukraińskie święto – dlatego chcę w nim uczestniczyć. Bardzo mi się podoba – można pośpiewać, potańczyć, po prostu się ucieszyć!

Kobieta: Przyszłam dziś z moim mężem, który jest Polakiem. Chciałam mu pokazać, czym jest tradycyjna ukraińska haiwka – piękne święto z Zachodniej Ukrainy, związane z Wielkanocą i wdzięcznością za Zmartwychwstanie.

Anna Kovalova: Czy w dzieciństwie w Pani domu też była taka tradycja?

Kobieta: W moim domu akurat nie. Ale brałam udział w haiwkach w Szewczenkiwskim Haju we Lwowie – to bardzo widowiskowe wydarzenia. Sam fakt, iż można zobaczyć ludzi w tradycyjnych strojach, którzy po Wielkanocy wspólnie się bawią i świętują, robi ogromne wrażenie.

Anna Kovalova: Uczestniczyłam w haiwkach pierwszy raz. Bardzo mi się podobało. Do usłyszenia za tydzień Anna Kovalova.

Fot. Anna Kovalova

________________________________

Анна Ковальова: Про гаївки я вже згадувала у матеріалі про Великдень. Сьогодні детальніше розберемось у чому полягає ця традиція. Вітаю біля мікрофона — Анна Ковальова.

Це стародавні народні пісні та ігри, які українці виконують на Великдень і в дні після нього. Дівчата й хлопці збираються на природі, водять хороводи, співають, танцюють та славлять пробудження весни. Усе це супроводжується яскравим вбранням — вишиванками, вінками й дзвінким сміхом.

Детальніше про гаївки далі в матеріалі.

Оксана Басараба: Цьогоріч ми знову провадимо Люблінську гаївку. Це вже дев’ята гаївка, яку ми організовуємо. Радіємо, що вже вдруге ми робимо це в центрі міста — тут, на площі Леха Качинського. Мене звати Оксана Басараба, я з греко-католицької парафії у Любліні. Це є унікальна така можливість раз на рік зібратися, поспівати, привітати весну, порадіти, побути разом. Раніше ця традиція була більше для дітей, молоді, але зараз ми збираємося всі — незалежно від віку: танцюємо, бавимось. Тому що гаївки — це не тільки про пісні й танці, це теж про ігри і забави для дітей, для молоді, коли ми просто пробуємо повеселитися, привітати цей весняний час. І гаївки теж не варто плутати з веснянками. Бо веснянки — так, досить міцно прикріплені до весни, натомість гаївки — вони Великодні. Їх здебільшого в Україні провадять у перші дні Великодня — тобто це неділя, понеділок, вівторок. Натомість ми, так як ми тут громада мінлива, виїжджаємо часто в Україну на свята, то провадимо їх у першу неділю по Великодню. Бо ще є провідна неділя. І ми в цей час зустрічаємося, і разом співаємо, бавимося, проводимо разом час.

Радянська влада раніше дуже це забороняла. І власне в 90-х роках ми почали відроджувати традиції гаївкування. Вона зараз притаманна багатьом регіонам — це не тільки Західна Україна, але й інші: Центральна Україна, центрально-східна. І це дуже приємно, і дуже тішить, що можемо разом зустрітися й збиратися.

Маленька дівчинка: Я не перший раз, я вже була на гаївках. Ну, бо тоді весело, тоді не треба сидіти в хаті, а можна розважатись. Ну, для того — що це гаївки!

Анна Ковальова: Яка гаївка тобі сподобалась сьогодні найбільше?

Маленька дівчинка: Ой, «По горі, по долині струмочок біжить». Бо рухлива.

Хлопець: Ні, я не перший раз. Я тут можу побачитись з друзями, і то є файно, інтересно.

Анна Ковальова: Я бачила, що ти грав когось сьогодні. Розкажи про це.

Хлопець: Я був ведьмочкою. Хоча ведьмочки — це мало бути дівчинки, а я мужик, почнем з того. Це було дуже файно, бо це було доволі смішно, як я вважаю. Зі мною були діти, а я був хлопчиком, який на свій вік, доволі великий. Тож я чоловік, хоча по суті мала грати дівчинка.

Христина Чир: Христина Чир, співорганізаторка від скаутської організації «Пласт» в Польщі. Я сама зі Львова, і там гаївки, власне, проводяться дуже масово — кілька тисяч людей збирається на Великдень в Шевченківському гаю. І ти завжди знаєш, що маєш робити на Великдень і це дуже добре — мати таку стабільність.

Анна Ковальова: А можете описати, як виглядають гаївки?

Христина Чир: Всі співають ритмічний один спів, таку співанку, яка є досить легка до запам’ятовування. Тобто вона повторюється кілька десятків разів, і навіть якщо ти не знав перші п’ять разів, то потім ти вже її вивчив, і ти доєднуєшся до ритму. Власне, коли всі разом співають — люди відчувають радість, це на рівні такому гормональному. А друга річ — що всі мають рух фізичний, який також дуже важливий. І треба заплести такий «цілості» людей — такий плетений шнурочок, умовно кажучи, а потім його розплести. І це от: трошки має мозок попрацювати, трошки руху нескладного. І власне, цей спів — спільний, дуже простий.

Анна Ковальова: Мені здається, що не всі знають, що таке гаївки. Я родом з Житомира, і я сьогодні перший раз на гаївках. Але, відверто кажучи, дуже класно, що можна, будучи за кордоном, дізнатись про свої традиції.

Христина Чир: Багато хто це пізнає з нуля. Але коли починати детальніше розмовляти з людьми, то вони розповідають, що в їхніх, наприклад, селах і родинах цього було багато. Але, оскільки не було оточення, де це розвивати, — вони не мали нагоди. І дуже часто приїжджають наші люди за кордон і мають можливість розвинути те, що вони чули від своїх старших людей. Так — і відчувати, і розуміти, що цим можна займатися і тепер, в дорослому віці.

Анна Ковальова: Ваша улюблена гаївка?

Христина Чир: Моя — власне ось цей «Шум». «Нумо, нумо, заплетімо шума». Бо вона така дуже динамічна. І дуже цікаво — власне оце заплетення. Тобто тут мусить ще мозок трошки попрацювати. І тут можуть грати і діти, і дорослі — немає значення.

Маленький хлопчик: То що є танці — і я тоді відчуваю так, якби це був мій найліпший день у житті. Ну, бо тоді є весело. Не треба сумувати. Можна з кимось поговорити.

Жінка: В першу чергу я хотіла показати своєму чоловікові — він є поляком — традицію українську, Західної України: як українці після Великодня святкують спільно те, що прийшла весна, що Ісус Христос воскрес, і що це є така дуже традиційна частина нашої культури.

Анна Ковальова: Чи в тебе вдома в дитинстві була ця традиція?

Жінка: Я хочу сказати, що в мене вдома цієї традиції не було. Але я була кілька разів у себе у Львові, в Шевченківському гаю. Там гаївка є просто в величезному масштабі. Тобто це є дуже красива гаївка — люди всі вдягаються в традиційний одяг, і це, навіть поспостерігати, досить цікаво.

Анна Ковальова: Цього року я вперше побувала на гаївках — і мені справді дуже сподобалося. Дяккую за увагу до зустрічі наступного тижня – Анна Ковальова.